Музей його імені, як і сад, завжди готовий прийняти відвідувачів – чи то навесні, коли яблуні квітнуть! Яке д бо диво! Чи то восени. Адже яблука Козловського тут особливі, наливаються сонцем під спів великого тенора, що лунає із музею-садиби Івана  Козловського у раритетних записах 1945 – 1975 років. Складається таке враження, що за якусь мить на ганку виросте постать самого Івана Семеновича і тенор почне пригощати духмяними плодами своїх гостей. Яблуневий сад тягнеться аж до самої річки Протока, яка утворює ряд ставків у селі, а далі впадає у річку Рось. Яка це насолода – потрапити у цю казку зеленолистої тиші, лугового п’янкого пишнотрав’я. До речі, саме в травні 1985 року величний апостол української пісні востаннє пройшовся обійстям свого дитинства.

     «Стояв я на сцені Великого театру в день свого ювілею, - писав Іван Семенович у книзі «Музика – радість і біль моя», - згадував свою батьківщину, тому, що у моїй уяві – там поетичні люди. Гоголь мітко сказав, що пісня народу – його історія. І я пам’ятаю «живу історію», згадую, як співали люди в радості і печалі. А головне, як відчували запах землі».

       У 1995 році у рідному селі Козловського було відкрито музей-садибу. Мар’янівці зуміли донести до сучасників у найменших деталях усе, що нагадує нам про їхнього славного земляка. І хоча справжня історична хата родини Козловських жодній реставрації не підлягала, на подвір’ї збудували точну її копію, в якій народився співак. Тут, у музеї, як у рідній хаті, витає дух Івана Семеновича. І не лише у його речах, світлинах, концертних афішах. Його босоноге дитинство пробігало і по глиняній долівці маленької хатинки, і по траві і на обійсті. 

       А трави, в росі яких купався маленький Іван, не піддаються плину часу, вони щовесни вибиваються з землі і доносять до нас оту «живу історію» народження і життя українського генія. Принагідно зауважу, що долівка садиби-музею вкрита пахучим сіном із цих трав, скошених біля родинного гнізда Івана Козловського.

    У музеї під солом’яною стріхою і підлогою з глини зібрано чимало безцінних світлин, особистих речей великого митця. Добре зберігся концертний костюм, в якому він співав арію Андрія з «Катерини» Аркаса на московській сцені. Як новісінький концертний костюми Фауста, Петра в «Наталці Полтавці» та інші. Їх музею з московської квартири передала сестра Івана Семеновича. А ось вишитому родинному рушнику не «пощастило». Але після того як над ним почаклували працівники Київського науково-дослідного реставраційного центру він знову тішить око відвідувачів музею. На черзі костюм, в якому співак востаннє приїздив в Мар’янівку. Переселились у музей із московської квартири Івана Семеновича чимало світлин, причому й родинних.

   У створенні музею-садиби взяли участь чимало машканців Київщини, які подарували рідного роду старожитності. Є тут і прядки, гребені, ступки, ба, навіть жлукто (пральної машини). Щоправда, пере вона значно краще та полотно після неї пахуче. Замість прального порошку у такий деревяний агрегат засипали попіл, а пізніше заливали все це окропом.

     Відтепер маємо два музеї в одному – І. С. Козловського та музей побуту Васильківського району Київської області. Ніде правди діти, чимало цінних експонатів знаходиться ще в запасниках. Отже, на порядок денний випливає питання про розширення приміщення, а якщо точніше, в амбітних планах його співробітників – директора О.П.Сомової та зберігача фондів Н. В. Войцюшевської побудова нового музею в селі Мар´янівка. Ось до цієї благородної справи й мають долучитись можновладці усіх рівнів.

  Коли моє знайомство, а якщо точніше – історична розвідка про Івана Семеновича Козловського вже закінчувалася, до зали зайшли два юнаки й попросили працівницю музею Ніну Вікторівну провести коротеньку екскурсію. А мені пошепки зізнались, що про Івана Козловського майже нічого не знають. Просто їхали автомобілм і побачили на трасі табличку "Садиба-музей І. С. Козловського”. Тож вирішили завернути в Мар´янівку. Коротенька екскурсія затягнулась надовго: Ніна Вікторівна вміє заворожити своєю розповіддю слухача, та й допитливі очі юнаків ще довго не давали їй завершити екскурсію…

     Із кожним роком гостей Івана Козловського стає дедалі більше. Адже попри свій молодий вік його садиба-музей стає знанішою. Тим паче, що включена вона в карту туристичних маршрутів Київщини. Відвідуванням музею зустріч із життям і творчістю Івана Семеновича не обмежилася. Довкола понад два гектари зелених насаджень. Цей парк із перехрестями алей спланував сам Козловський разом із відомим архітектором парків Я.Друцьким ще у 60-ті роки. Вже зависочіли до сонця латани, липи, туї, пірамідальні дуби. Незмінними залишилась тільки тиша, що так притаманна Мар´янівці, і яку так хочеться і хочеться слухати. Тиша, яку, якщо й порушують, то лише соловейки, а ще церковні дзвони нової церкви, збудованої в 2004 році. Церкви, про побудову якої так мріяв співак.

Як доїхати до музею з Києва:

  Найпростіше дістатись до Мар´янівки від села Ксаверівка. До нього курсують маршрутки від станції метро "Либідська” (маршрут "Київ – Гребінки”, відправлення з вул. І. Кудрі), а також будь-якою маршруткою, що їде в бік Білої Церкви з Центрального залізничного вокзалу. На жаль, від Ксаверівки останнім часом можна дістатися музею тільки пішки – здолавши десь чотири км. Тому, звичайно, з дітьми краще приїхати сюди на авто. До речі, краще їхати від тієї ж "Либідської”. Це займе хвилин тридцять.

 Меморіальний музей-садиба проводить численні етнографічні свята, тож найяскравіші враження залишаться, якщо вшануєте пам´ять видатного співака в одне з календарних дат. Вхідний білет коштує лише 10 грн, і для невеличних родинних компаній у цю ціну входить змістовна екскурсія. Для великих груп туристів двогодинна змістовна екскурсія. Для великих груп туристів двогодинна екскурсія музеєм і територією коштує від 30 до 50 грн, в залежності від кількості відвідувачів.

Довженківський сад Івана Козловського. Орест Когут // Українська культура № 5 (1001, 2012). - С.25 - 27.