До цієї події, як і до багатьох відомих в історії України, треба відноситить об’єктивно. Для тих, хто забув, нагадаюю
По-перше, акт злуки було попередньо підписано в м. Фастів 1 грудня 1918 р. (у вагончику, що знаходиться зараз на ж/д вокзалі м. Фастів. До речі, тут створено музей силами фастівських рухівців та паном Анатолієм Корчаком зокрема. В музеї є світлини та документи, що свідчать про підписання вищезгаданого акту. Сама особисто відвідувала його в травні минулого року). Тому 22 січня – дата урочистого підписання акту в Києві є чистим тогочасним піаром.
По-друге, уряд ЗУНР змушений був звернутися до Директорії (далеко не в першу чергу), аби зміцнити свої військові позиції. До Директорії ЗУНР проводила дипломатичні перемовини з багатьма країнами Європи, навіть Канадою, США та Бразилією, але світове товариство не поспішало визнавати державність ЗУНР та допомагати їй у боротьбі з військами Польщі. Не думаю, що в разі успішності військових справ ЗУНР потребувала би чи просила би про об’єднання з Директорією.
Хоча позитивні моменти навіть у такому іманентному об’єднанні були. Це і обмін досвідом між військовим керівництвом ЗУНР та Директорії, між управлінцями урядів, тощо.
По-третє, об’єднання це було дуже швидкоминучим. Але не на цьому варто концентрувати увагу. Це лише був екскурс в історію.
Те, у що зараз перетворили свято об’єднання українського народу, це профанація, показуха та намагання пропіарити окремі громадські організації, товариства чи об’єднання як ОРГАНІЗАТОРІВ проведення різноманітних урочистих заходів в цей день. Та й самі заходи залишають бажати кращого… Ну хіба стануть жителі Тернополя ближчими до жителів Лисичанська, якщо візмуться за руки і утворять живий ланцюг? Не знала, що флеш-моби допомагають вирішувати соціаьно-економічні проблеми нації. Подібні символічні заходи були актуальними на початку 90-х років минулого століття. Це був період романтизму, нових можливостей, коли кожного переповнюло бажання жити вільно в своїй державі. Час символічних заходів та словесних обіцянок давно минув. Зараз людям потрібні конкретні дії, результати.
Не треба нас ділити, бо ми – ОДНАКОВІ. І життєві проблеми та питання у нас однакові. І це нас єднає. Ішна річ, що ми трохи по-різному бачимо шляхи їх вирішення, бо історія у нас різна.
Ми можемо багато чому навчити та багато в чому допомогти один одному. На моє переконання достойне проведення Дня Злуки – це презентація результатів спільних соціальних (зокрема медичних, освітніх, та ін.), економічних, екологічних, культурних, мистецьких проектів міст (областей, районів, сіл, тощо) Західної та Східної України.
Західна Україна географічно ближча до Європи, пов’язана з нею гірською системою. Міста Західної України довгий час перебували в складі Австро-Угорської імперії. А це і Магдебурське право, відміна кріпосного права на 13 років раніше за Лівобережну Україну, представництво галицьких депутатів в сеймі Австро-Угорщини. Багато українців із західних областей працювали в країнах Європи, ще більше – хоча б раз були за кордоном. Для східних українців чи не єдине зарубіжжя – Росія.
Західні українці могли б допомогти східним у питаннях підвищення ефективності місцевого самоврядування, у питаннях організації роботи ЖКГ та багато у чому ще. Можна було би урізноманітнити та диференціювати роботу Асоціації міст України і громад, започаткувавши інститут міст-побратимів сходу і заходу.
У свою чергу серед східних українців є багато адекватних та дійсно креативних сучасних людей. І це єдиний найпотужніший ресурс Лівобережжя. Не нафта, не газ, не вугілля роблять державу могутньою, а люди, що вміють їх раціонально використовувати та синтезувати чи заміняти ті ресурси, яких немає! За відсутності позитивних історичих подій, які необхідно пам’ятати та традицій, які потрібно було б плекати, східні українці менш консервативні. Це люди, що звикли до надзвичайно важкого життя та постійних злиднів десятиріччями! Саме тому східняки – це постмодерн. Особливо це відчутно
у сфері мистецтва.
Якщо не акцентувати увагу на відмінностях, то не доведеться нас й
об’єднувати! Українці – це нація, що не розмножується в неволі й не
об’єднуюється за наказом, штучно.