Марія Оксентіївна Примаченко
(Приймаченко) (1909 - 1997) - народний художник України, лауреат Національної
премії України ім. Тараса Шевченка. Вона досягла світогово визнання серед
майстрів "наївного" малярства світу поряд з Анрі Руссо, Ніко
Піросманішвілі, Іваном Генераличем, Іваном Никифоровим, Іваном Рубаном та
багатьма іншими. 
В основі світосприйняття народної художниці присутнє відчуття
нероздільності природи, всього сущого на землі. На розвиток пластично-образного
просторового мислення М. Примаченко великий вплив міг мати особливий,
синкретичний жанр, що виник в Україні ще в другій половині ХVIII - першій половині
ХІХ ст., в якому поєдналися народна картина та живописний лубок, зображення і
текст. 
Творити для людей, творити для всеперемагаючої краси - у цьому бачила
майстриня сенс свого життя. Понад шістдесят років присвятила Марія Примаченко
улюбленій справі - малюванню, залишивши людям великий мистецький спадок. Її
твори розійшлися по музейних колекціях України та приватних збірках; перлинами
на згадку про майстриню залишились у друзів і шанувальників її мистецтва.
Унікальна за своїми художніми якостями та найбільша частина творчого доробку
художниці, близько 650 творів 1936 - 1988 років, зберігається в колекції Музею українського
народного декоративного мистецтва в Києві.
Народилася Марія Оксентіївна
Примаченко в с. Болотня Іванківського району Київської області в
селянській родині. Дослідники творчості художниці часто посилаються на спогади
майстрині щодо всиновлення її батька, а звідси і походження прізвища
"Приймаченко". Але на роботах майстрині, які зберігаються в колекції
МУНДМ, у листах і на дорученнях, підписаних власноруч художницею існує лише
підпис: "М. Примаченко".
Ще в дитинстві, захворівши на поліомієліт, Марія залишилася на все життя
інвалідом. Це докорінно змінило її подальшу долю. Але тяжка хвороба не зламала
її. З дитинства, навчившись від матері, почала вишивати, а в кінці 1920-х -
початку 1930-х років - виконувати роботи для Іванківської вишивальної артілі.
Вже з перших робіт майстриня не тільки повторювала композиції поліської
вишивки, а й вносила в традиційний малюнок своє трактування елементів, а потім
і свої індивідуальні рішення композицій. Її вишиванки побачила на базарі
київська художниця Тетяна Флору і запросила талановиту дівчину 1935 року до
Києва, на роботу в Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї
українського мистецтва, які знаходилися на території Києво-Печерської Лаври.
Тут зібралися народні майстри з усієї України для підготовки Першої
республіканської виставки народного мистецтва, яка вудбувалася в Києві 1936
року, а згодом експонувалася в Москві та Ленінграді. 1937 року деякі малюнки
художниці експонувалися на Міжнародній виставці в Парижі. Нині всі ці твори
зберігаються в колекції МУНДМ.
Марія Примаченко відразу заявила про себе як про художника з особливим
світобаченням, аналогів якому немає, ані в українському, ані в світовому
мистецтві. 
Легенди поліського краю, багатовікова народна фантазія, що населяла
оточуючий світ міфологічними істотами, знайшли в особі молодої художниці
надзвичайно сприятливе середовище. Маючи вроджену схильність до гри уяви,
фантазій та казковості, Марія Примаченкозміст совїх творів наповнювала
складними метафорами та символами. Цілий світ фантастичних істот, звірів,
птахів, створених художницею вперше з'явилисяна
виставках 1936 року. У трактуванні її образів Примаченко,через загальні ознаки,
досягала граничної виразності, у показі індивідуальних особливостей образу.
Вони не тільки декоративні, але й психологічно значимі. Тут і доброта, і краса,
і сила, і беззахисність, а поряд жадібність, безглузда злість та хижість.
Працюючи без попередніх начерків, марія Примаченко створювала надзвичайно
цікаві піднесено-гротескові форми, які закомпоновувала на білому тлі аркуша
поруч з традиційним "вазоном" або його фрагментом, змінюючи акценти
та розміри зображуваного, вносячи смислову диспропорцію у традиційну композицію
"вазона".
У формуванні художнього образу в малюнках М. Примаченко 1930-х років
вирішальну роль відігравала лінія. Наслідування традиційних для української
орнаментики принципів зображення квітки, рослини, звіра в площинному,
розгорнутому вигляді, безумовно, було проявом синтетично-образного мислення
художниці. Відповідно до задуму майстриня вигадувала колір своїх персонажів:
вони у неї чорні, фіолетові, сині, блакитні, рожеві або смугасті, часто
прикрашені кільцями, зірочками, цяточками ("Коричневий зір",
"Синій лев", "Чорний звір", "Рожева мавпа",
"Зелений слон" та багато інших). 
Оригінальність ідей, безпосередність самовираження, бездоганність
виконання, жива експресія та барвистість вже з перших, відомих нам малюків
назавжди зачаровували глядача.
Коло інтересів майстрині в ті роки було досить широким. Ще у рідному селі,
в дитинстві, вона навчилася від бабусі та матері ліпити до свят та на весілля з
тіста медяники – невеликі фігурки пташок і звірів. А співпраця в майстерні з
гончарами – братами Яковом і Якимом Герасименками, Іваном Гончаром спонукає її
до цікавого експерименту в кераміці. Дотримуючись народних традицій художниця
використовує керамічну форму, як поверхню для власних композицій, досягаючи
органічного єднання об’єму та розпису. 
Ім’я М. Примаченко стає широко відомим. Її постійно згадують у
періодичних виданнях серед імен провідних майстрів народного мистецтва того
часу. Цей період у житті М. Примаченко був осяяний ще кількома значними
подіями: після кількох вдалих операцій зроблених у Києві вона вже могла деякий
час ступати на обидві ноги. У Києві зустріла коханого – свого земляка,
лейтенанта Радянської Армії Василя Маринчука.
Після плідної творчої роботи в Центральних експериментальних майстернях у
Києві, Марія повертається у рідне село знаною художницею. У березні 1941 року
вона народила сина Федора. А через декілька місяців розпочалася Друга світова
війна. Перебуваючи на окупованій німцями території, в Болотні, вона
безпосередньо відчула всі лихоліття війни. Фашисти розстріляли її брата Івана,
а згодом у боях загинув і чоловік Василь. 
Добробут неначе минав хату Примаченків. Тяжкі роки війни змінилися важкими
повоєнними злиднями. Через тяжку працю на малювання зовсім не було ані часу,
ані сили. Та її потужна творча особистість постійно прагнула реалізації. Марія
вишиває, а згодом береться і за фарби.
Початок 60-х років новий – найвищий злет генія Марії Примаченко. Це був
період і активної громадської діяльності майстрині. У рідному селі вона
організовує невелику дитячу художню студію, учні якої отримували нагороди на
районних та обласних кокурсах.
Від Спілки художниуів України в 1960-му році майстриня їде до Москви,
делегатом на з’їзд художників
СРСР. Цього ж року М. Примаченко нагородили орденом «Знак Пошани». А в
1964 році серію її творів «Рослини радості життя» було висунуто на здобуття
Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У 1966 році, за доповнену
новими роботами серію декоративних панно «Людям на радість» Марія Примаченко
була удостоєна звання лауреата премії імені Т. Г. Шевченка.
Народна майстриня, поліська селянка, Марія Примаченко не жила поза часом. Все
що хвилювало людей, країну, знаходило відголос у її композиціях. Вона зуміла
відтворити у своїх декоративних творах ті почуття, що живуть в народі, в його
фольклорі, в його думках і сподіваннях. Творила нові естетичні оюрази,
підносячи на високий ріфвень справді глибокі філософські думки.
У 1970-ті роки з’являється ще одна суттєва для її творчості новація –
малюнки доповнюються текстами-підписами, своєрідними поясненнями-приказками,
які оригінально пов’язані з зображеннями. Наприклад, «Дівчина пшеницю жала Їхав
козак з України Привязав коня до ялини А сам пішов до дівчини». (Орфографію
збережено).
Характери образів підкреслюються і психологічними характеристиками
Художниця вдається до алегорій, наділяє звірів людськими рисами, олюднюючи їх,
засуджує характерні вади людського суспільства: жорстокість, жадібність,
егоїзм, агресивність («Цей звір позіхає і дружби ні з ким не має»). Особливе місце у творчості Марії Оксентіївни займають квіти. Яскраві,
декоративні, незвичні за формою та кольором вони в композиціях майстрині
піднесені до рівня «дива». 
Складний, «примаченківський» світ образів був народжений нелише фантазією
майстрині, але й всією побудовою і змістом української народної поезії, зі
своєю концепцією класичного втілення ідеї, почуттів і життєвих вражень, що
живуть у душі народу. 
Марія Оксентіївна Примаченко працювала майже до останніх днів свого життя і
азлишила людям безцінний спадок, що викликає особливі асоціації, роздуми,
долучає глядача до казки, її глибинного поетичного світу з таїнами,
одкровеннями, загадками. Ми, знайомлячись з її творами, дивимося на світ її
очима, стаємо уважнішими до нього, і світ відкриває нам свої таємниці.
- «Марія
Примаченко (Приймаченко): Мистецький альбом / Автори-упоряд.: Шевченко Є.І.,
Шестакова О.І. – Київ: Народні джерела, 2008. – 288 с.: іл. ISBN 978 966-2235-00-5.
- Марія
Приймаченко: Альбом / Авт.-упоряд. Н.Велігоцька. – К.: Мистецтво, 1994. –
132 с.: іл. – Рез. рос., англ., фр. та нім мовами. ISBN
5-7715-0616-8.
| 
